Але, ёу! Чё как, ребзя?
Погнали ковыряться в моей истории, я вам расскажу на что я наткнулся в этом дремучем лесу наркомании.
Через «сёрфинг» по инету я наткнулся на закладки с новыми закидонами. Моя любовь к гандже была настолько глубока, что я не мог устоять и не обратить внимание на такое соблазнительное обещание "трипа".
Было там куча весов, кидал и метчиков, как будто целый мир наркосферы собрался в одном месте. Не мог пройти мимо, решил попробовать — хуже уже не будет.
Кинул монетку в анонимную сумку и через пару дней получил свои долгожданные псилоцибиновые грибы. Достались они мне дороговато, но я считал, что это стоит своих денег. Очень хотелось устроить мощнейшую галлюшу и поймать тот самый кайф, о котором все говорят.
Вот только с одним я не рассчитал: с микродозированием. Я ожидал сильной реакции, но получилось не то, о чем мечтал. Стал жить в тумане, словно релашка проникла в каждую клеточку моего тела.
Но кому это интересно? Я же хотел написать о смешных видосах с котиками для ТикТока. Да, я решил пристроить свое творчество в мир социальных сетей.
Але, всем ганджа-социуму! Приготовьтесь увидеть самые прекрасные чудеса, которые может создать мой затуманенный ум.
У меня есть такой один маленький котик. Зовут его Буся. Он оказался моим лучшим другом в этой суете.
Не скрою, хейтить метаюлов я не перестаю. Ведь они не могут понять, что я вижу в моих галлюшах. Ну и пофигу!
Видосы получались офигенными, чуваки! Кто-то называл меня кидалой, но я забил на них — пусть хейтят, я ведь создаю искусство!
Я садил котика на шкафчик, а его пушистый хвостик проводил магические шалости в воздухе. Представляете, какое у него было личико, когда он пытался догнать свой же хвост?
Или как он нырял в коробку, а его маленькие лапки выглядели такими неловкими! Я смеялся как конь, смотря на это шоу!
Да, галлюши и грибы — это что-то особенное. Они открывают новые грани мира и позволяют увидеть скрытые красоты даже в самых обычных вещах.
Переключил камеру на себя и начал рассказывать о своих дикарях, которых я нашел внутри себя. Кто-то считал меня сумасшедшим, но мне было пофигу. Я был счастлив и делал то, что люблю. Это обеспечивало мне ураган позитивных эмоций.
Мой видос стал вирусным, крутые блогеры стали брать репосты, а я продолжал создавать. Вот только в голове стало все туманней, а мир вокруг начал казаться сurreal.
Один раз, пока мутил новый скетч с котиком, я перепутал камеру и оказался перед объективом весов. На этот момент я осознал, что давно уже перешел грань в разрушение своего здоровья.
Было мне пофигу, что я потерял самоконтроль, что мои друзья на глаза не могут смотреть на мою трансформацию в дятла. Я продолжал снимать видосы с котиками, пытаясь достать из них последние капли остатков моего таланта.
Я стал настоящим рапером — кайфовым наркоманом срывающимся на сцене. Мои тексты стали более глубокими, чем моя галлюша. Я писал о жизни, о любви, о ненависти, о самом себе. Иногда выдыхал свои страсти в микрофон на фоне моих друзей-грибов.
Каждый новый видос становился настоящим шедевром. Сердце трещало от гордости, видя как мои скетчи набирают миллионы просмотров.
Но в один прекрасный день, я просто вырубился. Моя душа, оккупированная наркотиками и галлюшами, достигла своей предела. Я понял, что мне пора выходить на свет, найти свою истину и бросить этот безумный цирк.
Позабыв про свои закладки и ганджу, я закрыл папки с видосами и забросил свое "раперское" прошлое. Теперь осталось только воспоминания — хорошие, но также и плохие.
Вот такие пироги, ребята. Никогда не зацикливайтесь на одном — это не истинный путь. Позовите своих котиков, снимите с ними видосы, но не забывайте про реальный мир. Иногда лучше смотреть на него без весов в глазах.
Буся всегда будет моим спасением от галлюш, но уже не для видосов в ТикТок. Теперь он просто моим верным другом, который умеет просто рядом быть. Лучше найдите свое призвание и сделайте мир немного позитивнее, даже если это всего лишь смешные видео с котиками.
Якийсь день року, я тихонько шарюся по одній з темних вуличок нашого міста, ловлючи світлові виблиски по межі будинків. Точно знаю, що пошук найкращих закладок ще не закінчився. Я завжди в пошуках нових сенсацій, нових шляхів пізнання самого себе. Псилоцибинові гриби - це мій новий відкриття, нова можливість відправитися у подорож світами за вихідними.
Я вирішив спробувати цей "тrip" одного вечора, коли клуби нашого міста були наповнені енергією і безудержними імпульсами молодого покоління. Знайшов надійного постачальника і отримав свою закладку. Я бачив, як вони їх вирощували, збирали та продавали. Ці гриби - це справжній шедевр наркотичної галузі, готовий вибурхати в танцполі, надавати крилатості нашим ніжкам і допомагати відкривати незвичайні простори у свідомості.
Не можу втриматися, щоб не подзарядитися надихом, я ботаю, відчуваючи, як спадає мисливська симболіка од реалій дня, вставляю струну у свою вену. Вся реальність зникає, і я опиняюся в іншому світі - світі зелених та фіолетових візерунків, світі, який створений лише для нас, наркоманів, які знають, як відчувати кожну ноту танцювальної музики і проходити крізь межі звичайного.
Приходжу у клуб, де діє таємне правило "все можна". Всі неправильно одягнені, всі високі, всі плющит від наркотиків. Я поступово починаю розповідати про свій досвід з псилоцибіном, про те, як він повернув мене в інший рівень свідомості, про те, як він змінив моє сприйняття музики та руху.
Теофедрин, героїн, плющит зі мною, співпереживай моєму переживанню, знай, що я ціную кожен момент життя.
Танцюю, ніби ніколи не танцював. Тіло рухається в полі розмаїття кольорів і форм. Закладка працює на повну, я бачу, як розтварайуться звукові хвилі навколо мене. Його важко описати словами, це потрібно відчути.
На головній сцені спалахує світло, а музика набирає обертів. Мої друзі піднімаються на сцену. Це момент, коли весь світ знімається. Ми разом творимо найбожественніший танець, злиття душі і руху. Нам нічого не страшно, ми ще ніколи не були такими щасливими.
Поза нами все зупиняється, а ми, в нашому внутрішньому світі, продовжуємо подорож, намагаючись досягти нових висот. Ми бачимо форми, кольори, звуки, які раніше ніколи не сприймали. Це відчуття бути одним з усім навколо таке неперевершене, що хочеться затримати час.
Коли подорож закінчується, я залишаюся з хвилюванням та прагненням поділитися своїм досвідом з усіма навколо. Я бачу, як кожен реагує на мої слова, на мої оповіді про гриби, танці та найдивовижніші моменти життя.
| Разом ми створюємо світ безмежного щастя та свободи, світ, де кожен може бути самим собою і відчувати себе одним з усіма. |
Так, мої браття і сестри, плином часу я переконався, що псилоцибінові гриби - це не просто наркотик, це джерело натхнення, джерело енергії, джерело втілення нашої найсміливішої фантазії. Це історія про те, як я змінив своє життя, як знайшов відповіді на питання, які мені раніше були недосяжні.
Бошечка наступного ранку, коли я прокидаюся від плющу, нагадує мені про те, що кожен день може бути новим початком і новою можливістю зануритися в світ музики та вибухів танцполу. Отже, розповідайте свої історії, відкривайте нові простори свідомості та бережіть кожну мить свого псилоцибінового шаленства!